Розділ 91

Розділ 91. В'язниця серця

Коридор був трохи освітлений місячним світлом, що струмувало крізь віконні прорізи, але видно було лише половину обличчя Ганни. Її очі відбивали слабке блакитне світло, сяючи, ніби дві зірки в темряві. Вона сперлася на двері, що приховало більшу частину її тіла в тіні, але фігуру все ж таки можна було розглянути. Гарне харчування повністю змінило Ганну, з худої дівчини вона перетворилася на струнку жінку. Її тіло було ідеальним, у ньому поєднувалися красиві вигини та унікальний шарм юності.

Роланд постарався заспокоїтись і пішов уперед, показуючись Ганні. Нарешті він став прямо перед нею і тепер парочка дивилася один одному в очі.

– Це була лише випадковість, я не знав, що вона... – почав виправдовуватися він.

– Знаю я.

– Вона ще дитина, так що я ніколи б...

– Це я теж зрозуміла.

Ганна реагувала зовсім не так, як на те очікував Роланд. Здавалося, вона зовсім не образилася, на її обличчі не було жодного сліду невдоволення, тільки задумливість. В очах її теж не було ні краплі агресії, і Роланд раптом усвідомив, що Ганна – досить прямолінійна жінка і намагається ніколи не вдавати та нічого не ховати. І, звичайно, Ганна відразу перехопила ініціативу і заявила:

– Я не можу, як Блискавка, зробити це на очах у таких людей. Я не маю права показувати таку... легковажну поведінку. Тому я вирішила зачекати на тебе тут.

Домовивши, вона трохи почервоніла, але навіть і не подумала відсунутися назад. Її погляд так само був сфокусований на Роланді. Так Ганна і стояла, сповнена рішучості.

Серце Роланда пропустило кілька ударів, він збирався щось сказати, але потім зрозумів, що нічого важливого він зараз не зможе вигадати. Так, може не схвалювати дії Блискавки, але показово страждати чи скаржитися не буде, вона просто поділилася своїми почуттями.

«Чесним і старанним дітям відмовляти не варто», – подумав Роланд, і нахилився вперед, наблизившись до Ганниної щоки. Він відчував її дихання на своєму обличчі, від чого його серце забилося ще швидше. Стало так тихо, що вони могли почути чуже дихання, і ось, під акомпанемент нервових вдихів–видихів, Роландові губи торкнулися щоки Ганни. Потім вона поцілувала його у відповідь.

– На добраніч, Ваша Високість, – прошепотіла вона.

***

Венді сиділа на ліжку та читала книги.

Раніше вона практично не мала вільного часу для дозвілля. Коли вона жила в Асоціації Співробітництва Відьом, то навіть і думати не сміла про те, що колись ось так заживе.

Вона нещодавно оселилася в місті, але вже виробила пару дивних звичок, наприклад, перед походом на сон вона обов'язково ходила митися. Потім вона одягала шовкову нічну сорочку, яка не звужувалась на поясі та була без ґудзиків. Після цього вона, сівши на ліжку і схрестивши ноги, спиралася на м'яку подушку і читала книги, які позичала у Його Високості.

Сьогодні у неї пішло багато часу на те, щоб укласти спати п'яну Блискавку, тому в сад вона потім не повернулася. Натомість Венді сходила помитися і пішла до себе читати.

Наразі вона читала книгу про виникнення Церкви. Хоч Венді виросла в монастирі, на тему виникнення церкви вона взагалі нічого не знала. Монашки вічно твердили дітям слухатися Божої волі, але ніколи імені бога не називали, і маленька Венді завжди розмірковувала над такою дивною справою. Ім'я є у всього, то чому цей такий чудесний і всемогутній Бог імені не мав?!

Те, що було написано в прочитаних Венді книгах, вона пізніше чула і як чутки. На початку історії материка було три головні релігії, які вважали чужих адептів єретиками та вірили, що саме їхні боги – справжні. Ця битва вір тривала близько сотні років, але зрештою перемогла Церква. Церковники оголосили, що знищили інших богів, і те, що нині називати Бога іншим ім'ям заборонено. Вони обґрунтували цей наказ тим, що Бог так захотів.

Потім у книзі описувалося, як всемогутня і славна Церква будувала Старе і Нове Святі міста, а ще розповідалося про славну перемогу над жахливими монстрами – відьмами. На думку Венді, це виглядало дуже дивно.

Венді позичила у Роланда ще дві книги: «Історію королівства Грейкасл» та

Коротку історію материка. У першій книзі, природно, описувалася історія становлення Королівства, його розвиток та основні події. Наприклад, там було вказано ім'я кожного короля, його сімейний стан та опис кожного з дітей. Усі гілки сім'ї були розписані докладно, що це нагадувало генеалогічне дерево.

«Коротка історія материка» ж фокусувалася більше на розвитку всіх чотирьох королівств, їх відмінності в принципах передачі влади та внутрішніх та  зовнішніх політичних проблем. Втім, королівські сім'ї теж були дуже детально описані.

Ще в книзі про церкву була одна дивина, там не згадувалося жодного імені церковних Пап, тож можна було подумати, що їх, як і Бога, позбавили імен. Просто брали та заміняли імена людей на титул «Папа». Виглядало це так, ніби протягом усієї книги правил один–єдиний Папа, який живе багато сотень років. Здоровому глузду це не піддавалося. Описане в книзі складно було назвати історією, швидше за все, прикрашеним переказом подій.

У цей момент у кімнаті Венді раптом з'явилася Найтінгейл. Помітивши її, Венді відклала книгу і з цікавістю глянула на гостю.

– Вже надто пізно, ти що, щойно звільнилася, щоб поговорити?

Найтінгейл потерла почервонілу шию і сіла до Венді на ліжко:

– Та ось тільки–но довела Нану додому. Як там пройшло з Блискавкою?

– Ну, по дорозі в спальню вона все торохтіла про свого батька, але як тільки мені вдалося вкласти її в ліжко, то моментально заснула. Мені навіть казку не довелося розповідати, – знизала плечима Венді. – Вона намагається поводитися як велика дівчинка, але, правду кажучи, занадто вже вона для цього інфантильна.

– Тебе послухаєш, то всі навколо діти, – жартівливо сказала Найтінгейл і взяла у Венді з рук книгу. – Його Високість казав, що ночами читати не можна, особливо коли ти лежиш у ліжку. Світло тут занадто тьмяне, зір посадиш.

– Так, твій Його Високість так говорив.

Подруги проговорили досить довгий час. Вони розмовляли про ті часи, коли разом подорожували від Срібного міста до Непрохідного гірського масиву, коли вони почули новини про засуджених на смерть відьом, і як їм вдалося виживати в Демонічні місяці. У Найтінгейл було багато, про що можна було розповісти, та так, що Венді лише іноді вдавалося вставляти пару–трійку пропозицій у відповідь. За останні п'ять років вони так багато часу провели пліч–о–пліч, що тепер навчилися розуміти один одного з півслова. Час йшов повільно, але вже й свічки повністю згоріли. Помітивши це, Венді засміялася і запитала:

– Ти що, не можеш заснути через те, що створила Блискавка?

– Ти це про що?!

– Ну що ще може бути, – Венді посміхнулася і похитала головою. – Вероніка, ми відьми. Ти вже маєш знати, що це означає.

Найтінгейл довго мовчала, і навіть після роздумів не знайшлася, що відповісти:

– Ну...

Це була доля кожної відьми, жодна з них не могла її уникнути. Венді припинила посміхатися, зітхнула і сказала:

– Роланд Вімблдон – Четвертий Принц королівства Грейкасл, і нам потрібно зробити все можливе, щоб він зайняв трон. Коли він керуватиме королівством, то зможе надати нам і нашим сестрам захист від Церкви.

Але це означало ще дещо.

– Коли Роланд стане королем, він повинен одружитися з однією з дочок Герцогів з інших королівств. Потім у низ з'являться діти, один чи навіть кілька. Якщо буде хлопчик, то він успадкує королівство, якщо дівчинка, то її віддадуть заміж за когось зі знатної родини.

Венді зробила коротку паузу, давши Найтінгейл час підготуватися до наступних слів, які не хотіла чути жодна відьма:

– Вероніка, ми – відьми, а відьми не можуть народжувати дітей.

– Навіть якщо все станеться за найоптимістичнішим сценарієм і в майбутньому не буде різниці між відьмами та звичайними людьми, і ми будемо вільно ходити країною навіть після смерті Роланда... Навіть якщо станеться кілька прецедентів і кілька відьом зведуть у вищий світ і визнають їх знаті... Все одно залишиться один нюанс – ми, відьми, так і не зможемо завести собі спадкоємців. А без спадкоємців не буде й зміцнення слави сім'ї, тож ніхто зі знаті не захоче одружитися з відьмою. Так, з нашою силою ми отримали багато бонусів, але у нас забрали щось важливе. Це наша доля, – прошепотіла Венді. – І мені дуже неприємно тобі про це говорити.

– Ясно, – прошепотіла Найтінгейл.

***

Коли Найтінгейл нарешті пішла спати, Венді відчула укол совісті. Втім, вона була впевнена, що Найтінгейл упорається із ситуацією. Зрештою, та й так уже змогла пережити безліч складнощів, тож особливої ​​проблеми ще одна не принесе.

У цьому Венді була впевнена абсолютно точно.