Розділ 95
Розділ 95. Зустріч
«Курва! От же ж курва!!! Цей дебільний Принц! Та його ж сюди чисто з жалю прислали, щоб не вбивати!» сердито думав Корнеліус. Втім, двоє міцних стражників з мечами, що йшли за ним, не дозволяли Корнеліусу розслабитися, тому барону довелося засунути всі свої обурення набагато глибше.
Коли він, нарешті, дістався до виходу із замку і здихався стражників, Корнеліус полегшено зітхнув.
Він вийняв з кишені вже вологу носову хустку і втер чоло. Потім з огидою сплюнув на землю, уявляючи, що плює прямо в обличчя Принцові. Втім, біситися Корнеліус від цього не припинив, тому став люто топтати свій же плювок, поки, нарешті, не заспокоївся.
Ти вирішив, що можеш встояти проти військ фортеці Довгої Пісні тільки тому, що відбив місто від демонічних звірів?!
Корнеліус раптом подумав, що якби він не отримав зі своїх джерел надійну інформацію, то не наважився б так рано заявитись до Прикордонного міста. В основному, спочатку в місто стягувалися простолюдини, а потім, набагато пізніше, і аристократи. Чи аристократам займатися брудною роботою, такою, як відновлення міста, полюванням та шахтарством?
Аристократи займалися лише управлінням виробництва. А ще чекали, доки у місті не набереться достатньо для продажу руди. У вільний час знать ходила будиночками мисливців і випитувала, чи не бажають ті продати якісь гарні шкури.
Але цього року ситуація була зовсім іншою – від фінансового директора сера Рейнольдса Корнеліус почув, що Герцог Райан вже готується викинути Четвертого Принца з Прикордонного міста. Причому це було не зрадою Короля Грейкасла, а навпаки, прямим підпорядкуванням його наказу. Новий Король, Тімоті Вімблдон, наказав:
«Роланд Вімблдон більше не є лордом Прикордонного міста. Якщо він хоче, щоб йому видали інший шматок землі, то нехай повертається і постане перед королем».
Герцог Райан уголос прочитав цей наказ прямо поруч із сером Рейнольдсом який за п'ять років примудрився дослужитися від простого клерка в ратуші до фінансового директора. Якби не далека спорідненість Корнеліуса і сера Рейнольдса і не той факт, що барон щороку посилав тому дві чудові шкури, то Рейнольдс ніколи не дізнався б, що діється в умах владних із заходу.
«Видача нової території після повернення до короля» – це були лише порожні слова. Навіть Корнеліус це розумів – він знав, що Першого Принца, не давши тому сказати жодного слова, миттєво відправили на гільйотину. Тож якщо Четвертий Принц повернеться до столиці, невже
Король помилує його?
Західні кордони були, поза сумнівом, під керівництвом Герцога Райана. Єдиним питанням тут було те, чи буде Герцог чекати наказу короля Тімоті, чи діятиме самостійно? Втім, як тільки Герцог займеться цією проблемою, Роланд Вімблдон стане просто бездомним собакою.
Саме тому Корнеліус і рвонув у Прикордонне місто – йому хотілося першому дістатися всіх хороших шкур у мисливців і, можливо, виставити на продаж свій будинок.
Він вважав, що ідея щодо шкур була дуже геніальною – в минулі роки всі простолюдини теж збігали в фортецю Довгої Пісні, тому зазвичай в цей час у них ніяких шкур ще й з'явитися не могло.
Але якщо вони цього року залишилися в місті, то однозначно розжилися за зиму чимось цікавим. Корнеліус не тільки розраховував розжитися грошима, а й закріпити дружні зв'язки з Рейнольдсом, піднісши йому ще пару красивих хутр.
Корнеліус навіть попросив у Рейнольда назначити його кудись у ратушу, навіть на місце простого клерка – навіть це було набагато краще, ніж нудне життя в цьому забутому богом містечку. Власне, тому барон і зібрався продати свій будинок – якщо він йому не знадобиться, продати треба було дуже швидко. Хто знає, коли Герцог Райан піде в атаку на Роланда – там цілком можуть набігти жадібні найманці та просто розікрасти все і спалити будинок, завдавши Корнеліусу лише збитки.
Але він і уявити не міг, що будинок не найманці спалять, а розберуть за наказом безпосередньо Четвертого Принца! Ще раз подумавши про це,
Барон люто заскрипів зубами – це ж був один з його найкращих будинків! Звичайно, сто п'ятдесят золотих роялів були дуже перебільшеною ціною, але за тридцять золотих його точно продати можна було!
Щоб якнайшвидше отримати гроші Корнеліус навіть вклонився і погодився на двадцять золотих, але хто ж знав, що Принц збожеволів?! Замість того, щоб просто віддати барону його гроші, Роланд погрожував йому стратою! Він що, не знав, що щороку перед початком зими вся знать евакуюється до фортеці Довгої Пісні?
– Почекай... – Корнеліус раптово зупинився, як укопаний. – Тут щось не так! Так, барон раніше чув, що Четвертий Принц досить розпещений, він завжди діяв не роздумуючи. Він навіть злісно знущався з дружини барона
Саймона відразу ж після прибуття до Прикордонного міста! Згодом це навіть перетворилося на жарт для вузького кола. Але те, що побачив сьогодні Корнеліус, ніяк не збігалося з очікуваним. Принц не розсердився і не вчинив якось безглуздо. Навпаки, це Корнеліус впав у істерику і зганьбився, вчинивши необдумано. Сам же Принц весь діалог розмовляв спокійним та рівним тоном.
То чому Корнеліус так злякався і беззастережно віддав свій власний будинок? Якби він продовжив наполягати на тому, що будинок – його власність, Принц його справді стратив би?
Так... Корнеліус не втримався, знизав плечима і відчув, що знову потіє. Тепер, аналізуючи розмову з Принцом, барону здавалося, що замість Принца він розмовляв із самим Герцогом Райаном.
Барон розлючено замотав головою, намагаючись дістатись до старих спогадів десь на задвірках свідомості. Втім, недовго Четвертому Принцу залишилося важити. Невдовзі Герцог Райан поверне Прикордонне місто під своє командування, і потім Його Величність Роланд Вімблдон буде під вартою відправлений назад до Грейкаслу, вже тоді Корнеліус вдосталь зловтішається. Так, ті двадцять золотих роялів назавжди втрачені, але за них незабаром помститься сам Герцог!
Додумавшись до таких висновків, Корнеліус нарешті заспокоївся. Зрештою, він таки придбав кілька чудових красивих шкур. Якщо йому не потрібно продавати будинок, то він може вирушити назад у фортецю прямо зараз. Він точно доставить те ідіотське послання Принца всім баронам у фортеці! Коли він повернеться до фортеці, він з усією точністю зімітує інтонацію Принца, щоб усі знали, як добре той блефує.
Коли Корнеліус нарешті вийшов за територію замку і вже прямував до гавані, він раптом випередив жінку в каптурі.
Спочатку він не побачив нічого дивного – зрештою, городяни вічно снували туди–сюди. Але ця жінка була одягнена дуже добре і тепло – може, це була якась дівчина або жінка з заможної сім'ї, яка ходила в гості до Принца... Але раптом вітер трохи відігнув її капюшон і Корнеліус завмер, не в змозі навіть вдихнути.
«Господи, ось так і повинні виглядати всі жінки! У неї довге зелене волосся, і одного погляду на частину її обличчя вистачило, щоб я застиг! Навіть якщо сам Король Грейкасла збере у себе всіх аристократок, він не знайде жінки красивішою! Як таке може бути, що ця краса ховається тут, у Прикордонному місті?!» – Він розвернувся і спробував наздогнати дівчину, тільки щоб подивитися, що вона робитиме. Барон зрозумів, що вона йде прямо в замок.
Це що, ось із такими жінками Принц шашні влаштовує? Барон трохи сумнівався, але потім здався. Він просто не хотів більше мати справ ні з Четвертим Принцом, ні з чимось, що з ним пов'язано. Герцог Райан повинен зайнятися цим божевільним, так що Корнеліусу потрібно повернутися назад у фортецю. Мовчки.
Діставшись, нарешті, до пірса, барон піднявся на свій власний кліпер. Матроси підняли вітрило, і незабаром човник швидко відправився, попрямувавши у бік фортеці Довгої Пісні.
По дорозі назад, гріючись на сонечку, Корнеліус побачив дещо неймовірне.
Приблизно за вісім кілометрів від Прикордонного міста, посеред снігового поля, знаходився величезний натовп людей, одягнених в однакову коричневу шкіряну броню. До спини кожного було прикріплено дерев'яні піки. Люди, шикуючись у шеренгу, повільно маршували прямо по снігу. Між людьми та бароном був маленький лісок, тому Корнеліус не зумів все розглянути, але був упевнений, що там людей набереться більше сотні.
Це ті фермери, які допомогли четвертому принцу відбитися від демонічних звірів?!
На початку року, коли на дорогах ще лежали кучугури, ними було дуже складно ходити – Корнеліус навіть думати про це не хотів. Але ця група людей просто йшла дорогою, причому здавалося, що снігу у них під ногами сантиметрів тридцять – а це вже чимало.
Барон хотів розсміятися над ідіотською картиною, але виявив, що не може. У його серці раптом зародилося дивне почуття сумніву – а чи зможуть лицарі під керуванням Герцога Райана так само легко ходити снігом?
Коментарі