Розділ 96

Розділ 96. Дозвіл

Лівз бачила, що всюди туди–сюди ходять зайняті люди. Вона й подумати не могла, що колись повернеться до звичайного міста.

Вона увійшла до Прикордонного міста, але поки що їй на шляху траплялися лише одноповерхові кам'яні будиночки, вкриті шаром пилу. Попри те, що вона всього пів року тому втекла в Непрохідні гори, Лівз уже зараз здавалося, що просте місто – це інший, чужий для неї світ.

Демонічні місяці щойно закінчилися. Зазвичай наприкінці зими прості городяни відчували нестачу їжі та одягу, а їх статура залишала бажати кращого – принаймні, Лівз бачила саме такі картини, коли втекла зі Срібного міста на захід – скрізь валялися померлі від голоду та холоду люди. А ті, кому пощастило вижити, пересувалися наче зомбі – повільно, хитаючись, дивлячись перед собою відсутнім поглядом.

Але в цьому місті практично всі жителі були сповнені життєвої сили та радісні! На ґанках деяких будинків навіть висіла сушена риба. Деякі городяни піднялися на дахи і лагодили там черепицю, а молодь ходила з мотиками та молотками. Вони розмовляли й сміялися, прямуючи до північної частини міста. Щоб не дати людям приводу із собою заговорити, Лівз сильніше натягла свою шапку.

Замок стояв на дуже дивовижній місцевості – він був розташований на південному заході пагорба, на самій його вершині. Навколо Лівз не було жодних рослин, тож тихо пробратися до замку було дуже непросто. Можна, звичайно, було сховатися у величезному дуплі дерева, але якщо вона змусить це дерево мирно крокувати до замку – це буде занадто.

Для відьми Лівз була надто недосвідченою у маскуванні. Тому, ретельно продумавши всі варіанти, Лівз вирішила не ховатися, а просто нахабно у всіх на очах вирушити прямо в замок.

Якщо Найтінгейл не брехала, то Лівз не матиме проблем, навіть якщо вона увійде в замок через головні ворота.

Ну а якщо Найтінгейл все ж таки зрадила Відьомську асоціацію і саму Лівз, то дівчина була впевнена, що запросто зможе втекти від двох стражників біля входу до замку.

Залишався ще один, найгірший варіант – Найтінгейл зрадила всіх, і Принц не наймав до себе на роботу жодної відьми. У такому разі Лівз, швидше за все, загине. Найтінгейл була дуже майстерною бойовою відьмою, в Асоціації дуже мало сестер могли з нею впоратися. Якщо Найтінгейл захоче вбити Лівз, то вона так і зробить – вона, швидше за все, навіть сильніша за Кару. Якщо буде бій, то особистість переможця вже відома.

Втім, Лівз зараз була морально готова навіть до найгіршого варіанта розвитку подій. Якщо вона не зможе повернутися до сестер, то місце Наставниці займе Скролл і поведе відьом у світле майбутнє – не знаючи, куди йти, не знаючи, куди саме заведе їхня доля. Втім, цього ніхто не знає.

Тому Лівз відважно йшла вгору пагорбом, невблаганно наближаючись до воріт замку. Невдовзі її помітили стражники, які миттєво схопили ручки своїх мечів. Один із них голосно крикнув:

– Це палац Принца. Тут тобі немає місця, швидко вирушай назад. – Він замовк, а потім додав. – Якщо ти хочеш повідомити щось важливе, то вирушай ліворуч вулицею, дійдеш до Ратуші, і там тебе обов'язково приймуть.

Лівз глибоко зітхнула і, зволікаючи, зняла каптур. Не дивно – вона помітила на обличчях стражників здивування. Дочекавшись, поки вони прийдуть до тями, Лівз тихо сказала:

– Я відьма.

Не встигнувши домовити, вона вже чекала, що стражники моментально повихоплюють свої мечі, але... Вони просто глянули один на одного. Звичайні люди не могли сховати огиду при погляді на відьму, але ці двоє дивилися на неї лише з цікавістю. Один із них навіть зацікавлено запитав:

– Ти відьма? А що ти вмієш?

Почувши це просте запитання, Лівз ледве змогла стримати крик радості. Намагаючись говорити не тремтячим голосом, вона попросила:

– Я хочу зустрітися з Найтінгейл, Ганною чи Наною... Якщо це можна?

Найтінгейл розповідала, що відьми були частими гостями у цьому замку. Принц не обмежував їх свободу, виступаючи тільки охоронцем, вони навіть могли йти і приходити за бажанням! Але якщо Найтінгейл обдурила, то стражники не впізнають ці імена.

Стражник, який і запитав, повернувся до напарника, поплескав його по плечу, і сказав:

– Ти поки що постій з нею тут, а я схожу, доповім Його Високості.

Лівз провела його поглядом – ось він зайшов у ворота, а потім вирушив у напрямку до саду.

Чекаючи на подальший розвиток подій, Лівз обмірковувала всі можливості. Що трапиться – Найтінгейл привітає її, як сестру, чи прямо зараз Лівз оточує варта? Чи прямо зараз, звідки не візьмися, її пронизує кинджалом?

Лівз виявила себе такою, що роздиралася розбіжностями. Очевидно, що вона хотіла повірити Найтінгейл, але чим ближче вона підходила до відповіді на свої запитання, тим більше боялася помилитися та розчаруватися. Може, Найтінгейл була секретним агентом? Вона ж не вигадала імена Ганни й Нани, чи все ж таки вигадала?

Лівз ніколи не думала, що час може текти так повільно! Між ударами серця, здавалося, проходила ціла сотня років. Занадто довго доводиться чекати на момент, коли її доля буде вирішена.

Нарешті – Лівз не знала, скільки саме часу минуло – вона почула знайомий голос Найтінгейл. Дівчина була в трансі – вона не знала, чи був голос галюцинацією, чи реальністю.

У воротах з'явилася підозріло знайома постать. Вона швидко підбігла до Лівз і вхопила її в міцних обіймах.

– Лівз, ласкаво просимо додому!

***

– Ось це моя запасна форма. Ти поки що можеш одягнути її, – затято копошусь у себе в гардеробі, запропонувала Найтінгейл. – Ось курточка, черевики... Ну, на ще нічну сорочку та банний рушник.

– Ти чому так поспішаєш? – з усмішкою похитала головою Венді. – Почекай, поки прокинеться Його Високість, і він накаже виділити їй власний одяг.

Побачивши, як сильно Найтінгейл про неї піклується і хоче допомогти, Лівз мало не розплакалася і швидко заморгала, намагаючись вгамувати непрохані сльози.

Найтінгейл із самого початку не брехала! Принц, який добре ставився до відьом і справді існував!

– Може, спочатку приймеш ванну? – поцікавилася Найтінгейл і поклала халат і рушник прямо перед Лівз. – Прямо зараз Його Високість спить, але коли він нарешті прокинеться, то з радістю тебе прийме. Отже. Ви знайшли Священну гору? Як взагалі живуть інші сестри?

Як тільки Найтінгейл домовила речення, Лівз раптом розфокусувалася і, не в змозі більше стримати біль, обняла подругу і гірко розплакалася.

Плакала вона довго, повністю намочивши кофту Найтінгейл сльозами, але нарешті змогла взяти себе в руки та заспокоїтися.

І Лівз почала розповідати про те, що сталося з моменту втечі Найтінгейл та Венді. Вона розповіла про всі ті біди, що довелося пережити відьмам. І коли вона, нарешті, дісталася тієї частини, в якій йшлося про те, що залишилися валятися в пустках мертві відьми, то відчула, як Найтінгейл втішно стискає її долоню.

Коли Лівз нарешті замовкла, Венді виглядала дуже погано:

– Я ніколи б не подумала, що Кара знищить Асоціацію Співробітництва Відьом... З сорока двох сестер у живих залишилося лише сім! Адже вони були і моєю відповідальністю, поки я не вирішила перейти на бік Найтінгейл!

– Це не твоя провина, – м'яко сказала Найтінгейл. – Ніхто не вміє передбачати майбутнє. Тепер дуже важливо вирішити, що ж ми робитимемо далі, – вона глянула на Лівз. – Ти сказала, що окрім тебе живі ще шість відьом. Де вони зараз?

– Вони біля каньйону, чекають від мене повідомлення. Ми домовилися, що якщо раптом я не повернуся, то Скролл поведе їх якомога далі. Може, вона повела б їх на крайній південь, може, навіть вони перетнули б океан.

– Тоді нам треба в каньйон, пішли, заберемо їх і приведемо сюди, – схвильовано сказала Найтінгейл. – Так, я пішла, а Венді тут про тебе подбає.

– Ану стій. Аж раптом вони тобі не повірять? Лівз має піти з тобою, ще поклич блискавку. Зараз вона начебто тренує свій політ до фортеці Довгої Пісні. Візьміть коней – нехай сестри не йдуть сюди пішки, вони й так уже довго йшли, – запротестувала Венді, роздаючи вказівки.

– Але ж Його Високість... Він ще спить?.. – Лівз завмерла. – Хіба вам не треба спочатку спитати його дозволу?

– Не турбуйся, – запевнила її Найтінгейл. – Якби ми повідомили Його Високість прямо зараз, то він з глузду з'їхав би, поки чекав, коли ж приїдуть сестри.