Розділ 99

Розділ 99. Нічні бесіди

Відьми ніяк не могли заснути – вони страждали надто довго, і через це все не могли повірити, що Принц із задоволенням прийняв їх у гості. Не було ні кайданів, ні варти. На додаток, Принц навіть дозволив відьмам жити у замку та спати у таких чудових кімнатах!

Венді вже зрозуміла, що сестри почуватимуться ніяково, тому вони з Найтінгейл зібрали всіх відьом в одній кімнаті. Там вони сіли в гурток просто на підлогу і почали жваво розмовляти і ділитися емоціями.

«Ось так і повинен поводитися справжній лідер» – подумала Лівз. – «Кара ніколи б не помітила незручності серед сестер, а навіть якби й помітила, то не почала б робити нічого, щоб заспокоїти відьом».

– Сестра Венді... Його королівська Високість... Що нам робити? – сором'язливо запитала Колібрі. – Наші здібності набагато гірші від тих, якими володієте ти та сестра Найтінгейл.

Це питання спровокувало якийсь резонанс серед відьом, деякі відповідно закивали, підтримуючи Колібрі.

Побачивши це, Венді засміялася:

– Дайте подумати... Ну... Перше, що ви всі повинні зробити, це практикувати ваші здібності.

– Практикувати здібності? – Засумнівалася Сорайя. – Його королівська Високість хоче, щоб я цілими днями його портрети малювала?

– Можливо, – Венді погладила Містері Мун по голові. – І ти тренуйся, забудь про те, що Кара тобі забороняла використовувати їх у таборі. Його Високість цього не зробить. Натомість він, навпаки, дуже хоче, щоб ти розвивала свої здібності.

– Але мої здібності приносять сестрам лише проблеми, – тихо пробурмотіла Містері.

– Навіть якщо й так, вам все одно потрібно практикуватися, – категорично заявила Венді. – Це врятує ваше життя.

– А яке відношення наше життя чи смерть мають до того, що ми практикуватимемося? – Лівз не змогла втриматись від питання.

– Взагалі–то відьми, які слідують порадам Його Високості та практикуються, змогли без проблем пережити День Пробудження, – Найтінгейл влізла в розмову, не давши Венді й слова сказати. – Тепер ми можемо попрощатися з Укусом Демона, ми зможемо безболісно переживати наш День Пробудження.

Всі відьми напружено витріщалися на Найтінгейл, ніби не повіривши її словам.

– Ти кажеш про те, що трапилося з міс Ганною? – поцікавилася Скролл. – Але минулого разу ти нам так і не сказала, як саме вона змогла цього досягти.

– Ну, на той момент це було лише одним із припущень Його Високості, але зараз воно підтвердилося ще й тим, що Нана безболісно пережила свій День Пробудження.

– Тоді метод полягає в тому, щоб... – Скролл не змогла продовжити думку, оскільки вона була надто неправдоподібною.

– Поки ми можемо щодня виплескувати нашу магію, – почала пояснювати Найтінгейл. – Я бачу, як змінюється магія всередині ваших тіл, і через регулярне використання магії, тіло вчиться приймати її. Ще збільшуються запаси магії, разом з тим страждання при Укусі Демона будуть сильно зменшені. Якщо ви зможете витратити всю свою магію напередодні Дня Пробудження, то Демонічний Укус не завдасть вам жодної шкоди, і болю ви не відчуєте.

– Я думаю, що деякі з вас це вже трохи відчули, – додала Венді. – Поки ми перебували на втіках від Церкви, то вічно ховалися в найвіддаленіших частинах міста, не наважуючись вдаватися до наших здібностей, тому кожну зиму втрачали безліч сестер. Але цього року ми вже жили окремо, у глибині Непрохідного гірського масиву, і тому, окрім Ейрі та Еббі, Укус Демона пережили всі.

Розмірковуючи про це, Лівз глибоко вдихнула, Укус Демона, який вона пережила по дорозі назад до Асоціації, був незвичайно коротким.

– Загалом, Свята Гора це фактично не клаптик землі, а...

– Так, «Свята гора» це не місце, – кивнула Венді. – Поки ми приймаємо самі себе і те, що ми можемо робити, не рахуючи себе слугами Диявола і не ховаючи свої можливості, ми і є власна Свята Гора.

– Венді навіть питала у Його Високості, чи можна їй наприкінці зими сходити в Асоціацію, щоб розповісти вам усім новини, – Найтінгейл подивилася на Венді. – Загалом, навіть якби ви і не знайшли Святу Гору, то принаймні могли б спокійно жити у горах.

– Ну раз усі й так уже тут, то безглуздо навіть розмовляти про це, – посміхнулася Венді і похитала головою. – Це зовсім не важливо, чи потрібні ви Його Високості, чи ні. Питання в тому, чи ви хочете бути в безпеці, якщо так, то практикуйтеся кожен день.

– Але якщо це дійсно спосіб звільнити нас від болю в день Укусу Демонів, чи може бути таке, що інші відьми й так про це вже знали? – Поцікавилася Скролл і, через пару секунд, продовжила. – Ми не були першою відьомською Асоціацією. У Королівстві Світанку та Королівстві Вовчого серця вже є їхні власні Асоціації. Ми, пам'ятається, навіть надсилали їм листи з проханнями про допомогу у пошуках Святої Гори, але нам жодного разу так і не відповіли.

Лівз повільно кивнула, вона думала про те саме, але вголос не сказала. З того часу, як Кара знайшла стародавню книгу в руїнах на східному кордоні королівства Грейкасл, вона з чогось вирішила, що Свята Гора це місце, і переконала в цьому решту. З того моменту Асоціація вирушила у довгу подорож практично через усе королівство. У дорозі вони зустріли багато нових сестер, але чимало сестер і втратили.

"А якби ми так і не покинули руїни, то, можливо, і ключа не знайшли б?"

– Ми можемо спробувати вийти на контакт із відьмами, які ховаються в інших містах, – запропонувала Найтінгейл. – Це, власне, і був план Його Високості. Він хотів чутками дати іншим відьмам знати, що тут безпечно. Таким чином відьми мали б позбутися занепокоєння.

– Загалом, я все ще не зрозуміла, чому раптом Його Високість вирішив прийняти нас, відьом? – заплутано поцікавилася Ехо. Цій відьмі дісталося набагато більше зла, ніж усім іншим, що тут зібралися. Спочатку її було продано в рабство своїм власним народом якомусь бізнесменові з порту Чистої Води. Він привіз її до столиці і перепродав королю, який змусив Ехо вчити придворний етикет та танці. Ще їй довелося навчитися майстерно приносити чоловікам задоволення. Якби не Асоціація Співробітництва Відьом, яка врятувала її, то її, мабуть, уже давно продали б за дику ціну якомусь герцогу чи міністрові. Втім, за роки нещасть мова Ехо не втратила свого південного акценту.

– Може, він такий самий, як і ті, які хотіли тоді тебе купити, – глузливо сказала Лілі, посміхнувшись. – Чоловіки взагалі...

– Не кажи про те, чого не розумієш, Лілі, – твердо вимагала Найтінгейл, вона явно була незадоволена подібними словами. – Його Високість, лорд Роланд, зовсім не такий, як ті, про яких ти говориш. Зрештою ми вже досить довго тут живемо.

– Так, давайте на цьому і закінчимо, – заявила Венді, все ще по–доброму посміхаючись. – Вже пізно, так що вам усім слід повернутися назад до своїх кімнат і спробувати заснути. Навіть якщо ваші можливості не становлять для Його Високості жодної цінності, він все ще хоче, щоб ви безболісно пережили ваш День Пробудження і змогли нормально жити в Прикордонному місті. Але якщо вам так не терпиться дізнатися, про що вас завтра попросить Його Високість, то ось, вона на кілька секунд замовкла. – Він хоче укласти з вами контракт. А я хочу, щоб ви його підписали.

Після того, як Лівз і Скролл успішно дісталися своєї спальні і зачинили двері, Скролл заявила:

– Так, вже пізно нам треба спати.

– Гаразд, – Лівз знала, що Його Високість виділив їм зі Скролл кімнату ще до того, як почав опитувати про їхні можливості. Хоча це було тимчасове житло. Він сказав, що тільки–но дома добудують, у Лівз з'явиться своя власна кімната. Але, на думку дівчини, ліжко в цій кімнаті було таким величезним, що на ньому могли спати одночасно три людини.

Лівз скинула своє пальто і залізла під стьобану ковдру, миттєво опинившись оповитою приємним почуттям теплоти. Відчуваючи, нарешті, щось по–справжньому приємне після стількох днів поневірянь і жаху, Лівз не втрималася і почала щасливо наспівувати, уткнувшись головою в подушку. За досить довгий час вона м'яко запитала:

– Ти звинувачуєш Кару за те, що нам довелося пережити?

Скролл мовчала дуже довго, потім зітхнула і заговорила:

– Ніхто не може передбачити майбутнє. Не має значення, що вона зробила наприкінці. Головне, що на початку Кара дійсно дуже хотіла знайти будинок для нас. Місце, де ми могли б жити у світі й не побоюватися ні за що. Але це тепер неважливо, так що спи, дитино. – Домовивши, Скролл заплющила очі й пробурмотіла, – На добраніч.